Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
Ну, чуваки, сегодня я вам расскажу мою нешаблонную историю, как я купил шишки марихуаны и не пошел в скучную школу. Это было давным-давно, когда я еще был молодой и невинный, и не знал, что такое закладки и нюхать кэг. Но давайте не будем ссать кирпичами, а начнем с начала, у вас же не мамонты в голове, чтобы не понять происходящее.
В один прекрасный летний день, когда школа оказалась в прошлом и все навалились в свои мамкины подвалы, я решил, что пора разнообразить свою жизнь. Мне надоело проводить свои дни за скучными партиями волейбола и бессмысленными уроками химии. Я хотел что-то более острым, так, чтобы голова глючила и мир менялся.
И вот однажды, мне повезло настолько, что я наткнулся на пацана, который сговорчиво поделился со мной своим пакетиком шишек. Такой кайф я еще никогда не испытывал! Это было как марки нашел, но без всего остального. Просто дымишь и наслаждаешься музыкой, которая становится гораздо круче, чем когда ты трезвый.
Мне захотелось большего, и я не пожалел своего жалкого карманных денежек на марихуану. Я стал регулярным покупателем и подсел на эту тему по полной программе. Мне пришлось продать свои душенные книжки, чтобы прокачаться после моего первого чирка. Я потерял интерес к учебе, как мамонт потерял свою умственную деятельность.
Мне стало все равно, что думают другие – соседи или учителя – я был в своем собственном мире, где ничего не имело значения. Школа превратилась в красивую картинку на душе, которую я изредка глючил, чтобы понять, насколько глупо все это было и каким мамонтом я был. Но, на самом деле, все было в порядке: я был теперь свободен от учебы и наслаждался своей новой жизнью.
Казалось бы, все шло к лучшему, ведь я получал максимум удовольствия от своих шишек и попутно поддерживал дружбу с пацанами, которые любили такой же дымный стиль жизни. Мы разделяли свои закладки и нюхали вместе, создавая мощное единство наркоманов комиков. Я впал в состояние, которое нельзя было назвать приятным – это был шок от реальности. Я понял, что все это было иллюзией, и я потратил так много времени и денег на то, чтобы стать мамонтовым поклонником.